Правильне уявлення про форму Землі склалось у людей не відразу (давні народи уявляли Землю пласким диском, оточеним морем, біля якого рухається сонце). Доказ – зміна дня і ночі.
Давні єгиптяни вважали, що всю небесну сферу підтримує богиня неба, а Сонце мандрує по небозводу на човні.
Жителі Стародавнього Вавилону сприймали Землю як гору, на схилі якої вони жили, з півдня її оточувало море, на море спирається тверде небо, по якому рухається Сонце, а під землею — безодня, причому уночі Сонце спускається в цю безодню, а вранці піднімається зі сходу.
Давні індійці уявляли Землю у вигляді опуклого диска, який підтримують чотири слони, що стоять на спині величезної черепахи, яка стоїть на змії.
Слов'янським народам Усесвіт здавався подібним до величезного яйця, Земля знаходиться в середині Всесвіту, як жовток у яйці, причому верхня частина жовтка — це світ живих людей, а нижня частина — це світ мертвих. В інших легендах ішлося про світове дерево, яке зв'язує між собою нижній світ, Землю та дев'ять небес.
Давні слов'яни-язичники поклонялися природі, жили в гармонії з природою, з давніх часів велися описи території, на якій розміщена сучасна Україна.