До українців часто застосовують назву слов'яни, адже український народ належить до слов'янських. Крім українців, до слов'ян належать білоруси, росіяни, чехи, словаки, поляки, болгари, македонці, словенці, чорногорці та серби. Учені умовно поділяють усіх слов'ян на три гілки: західну, східну та південну. Українці разом з білорусами та росіянами належать до східної гілки слов'янських народів.
Предків сучасних слов'янських народів називають давніми слов'янами. Живучи племенами, давні слов'яни час од часу об'єднувалися в більші спілки - племінні об'єднання, або союзи племен. Назви східнослов'янських племінних союзів, які проіснували до утворення в 9 ст. держави з центром у Києві, зберіг літопис «Повість минулих літ». За свідченням літописця, на території України мешкали сім племінних об'єднань: поляни, деревляни, волиняни, хорвати, уличі, тиверці та сіверяни. Доповнивши літописні відомості археологічними знахідками, учені дійшли висновку, що ці племінні союзи віддавна мали тісні взаємозв'язки, бо були близькими за мовою, звичаями, мали спільне походження й відрізнялися за цими ознаками від сусідніх північно-західних та північно-східних східнослов'янських племен. Саме їх дослідники вважають безпосередніми предками українців.
Основним заняттям давніх слов'ян було землеробство та скотарство. Наші предки вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес, льон і коноплі. З городини знали горох, ріпу, редьку, цибулю й часник. З тварин розводили худобу, овець, свиней. Помічниками в слов'янських господарствах були воли та коні. Живучи поміж лісів, у краю річок та озер, слов'яни були вправними мисливцями та рибалками, полювали не лише для того, щоб здобути додаткові харчі, а й заради хутра - чи не найціннішого товару, який збували сусіднім народам. З-поміж ремесел -так називають заняття людей з виготовлення знарядь праці та побутових предметів, одягу - неабиякої вправності досягли в ливарній справі та ковальстві. Давні слов'яни були язичниками, тобто обожнювали сили природи - сонце, небо, грім та блискавку.